 |
|
КУРСОВІ ВІД МАРИНИ
 |
Економіка підприємства невиробничої сфери098 – Ринок фінансових послуг 099 – Ринок цінних паперів та його роль у суспільному відтворенні 100 – Складові елементи фінансового механізму охорони здоров’я, як галузі невиробничої сфери 101 – Фінансово-економічний механізм вищої школи в умовах переходу до ринку 102 – Форми і стадії процесу приватизації Короткий зміст робіт: 098 – Ринок фінансових послуг ЗМІСТ ВСТУП 1 ОСНОВНІ ЧИННИКИ ЕФЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ – РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА СТРАХОВИХ ПОСЛУГ 2 НЕБАНКІВСЬКІ ФІНАНСОВІ ІНСТИТУТИ, ЯК КАТАЛІЗАТОР РОСТУ РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ ВИСНОВОК ЛІТЕРАТУРА ВСТУП У сучасних умовах універсалізація діяльності фінансових установ, розширення спектра фінансових послуг та зростання ролі небанківських фінансово-кредитних інститутів (інститутів спільного інвестування, страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, кредитних спілок тощо) у здійсненні фінансового інвестування стали важливою передумовою для сталого економічного зростання в багатьох країнах. Сьогоднішній стан розвитку ринку фінансових послуг в Україні неповною мірою відповідає таким тенденціям, що призводить до його суттєвого відставання, не конкурентоспроможності, ізольованості та неготовності увійти у глобальну фінансову систему. А це може негативно вплинути на розвиток національної економіки, місце України у світовому економічному просторі. Зважаючи на роль фінансових послуг у розвитку економіки держави, останніми роками багато питань з надання окремих видів фінансових послуг висвітлювалося у працях О.І. Ворони, В.І. Суслова, А.Ф. Павленка, І.О. Мітюкова, І.О. Юшка, В.В. Корнєєва. З метою активізації інвестиційного процесу в країні треба розвивати насамперед роботу ринку фінансових послуг як посередника між постачальниками і споживачами фінансового капіталу...
099 – Ринок цінних паперів та його роль у суспільному відтворенні ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1 СУТЬ І ФУНКЦІЇ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ РОЗДІЛ 2 СТРУКТУРА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ ВИСНОВОК ЛІТЕРАТУРА ВСТУП Приватизація і акціонування приватної власності, розвиток підприємництва та кредитних інститутів приводять до поглиблення розвитку грошових і кредитних відносин. Виникає особливий сектор господарювання, який пов'язаний з обігом цінних паперів – фінансовий ринок. Фінансовий ринок умовно можна поділити на дві частини: ринок банківських позичок і ринок цінних паперів. Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту та взаємодіє з нею. Комерційний банк рідко видає позички на тривалий час (більше року). Цінні папери дають змогу отримати кошти на довгий період (на десятиріччя – облігації) чи у безстрокове користування (акції). Перш ніж перейти власне до цінних паперів, потрібно зупинитися на такому понятті, як фіктивний капітал, оскільки саме рух фіктивного капіталу і є основою функціонування фондового ринку і існування цінних паперів як таких. Фіктивний капітал являє собою суспільне відношення, суть якого полягає в його здатності вловлювати деяку частину додаткової вартості. Історично основа виникнення фіктивного капіталу перебувала у відособленні позикового капіталу від виробничого і утворенні кредитної системи, а технічний відрив фіктивного капіталу від реального стався на базі позики капіталу, внаслідок чого в руках власника позикового капіталу залишається титул власності, а реально розпоряджається цим капіталом функціонуючий підприємець. Тим самим фіктивний капітал виявляється в формі титулу власності, здатного вступати в обіг, і більш того здатного звертатися відносно незалежно від руху дійсного капіталу. Реально фіктивний капітал опосередковує процеси руху капіталу, розподілу і перерозподілу прибутку, а також перерозподілу національного прибутку через систему державних фінансів...
100 – Складові елементи фінансового механізму охорони здоров’я, як галузі невиробничої сфери ЗМІСТ ВСТУП 1 ДІЯЛЬНІСТЬ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ЯК СЕГМЕНТ НЕВИРБНИЧОЇ СФЕРИ 2 ЗАСТОСУВАННЯ БЮДЖЕТНОЇ, ПЛАТНОЇ ТА СТРАХОВОЇ ФОРМ ФІНАНСУВАННЯ В ОХОРОНІ ЗДОРОВ’Я ВИСНОВОК ЛІТЕРАТУРА ВСТУП Фінансовий механізм охорони здоров’я є підсистемою економічних відносин, які визначені рівнем розвитку виробництва. Тому перш ніж характеризувати фінансові важелі охорони здоров’я, особливості їхнього застосування, доцільно зупинитися на таких методичних аспектах діяльності цієї галузі: визначення місця охорони здоров’я у структурі невиробничої сфери; металізування принципів, на яких ґрунтується галузь. Спільною рисою для всіх галузей невиробничої сфери є те, що вони функціонують у єдиному економічному просторі, тобто мають єдину законодавчу базу, обслуговуються єдиною грошовою одиницею, мають спільну фінансову систему. Зазначені галузі мають тісні горизонтальні й вертикальні зв’язки, від інтенсивності яких, зокрема, залежить ефективність економічної системи в цілому. Для соціальної інфраструктури та соціальної сфери спільним є те, що вони мають надавати якнайширший, якнайдоступніший спектр послуг, який базувався б на передових досягненнях науки. Принципи, на яких ґрунтується діяльність закладів охорони здоров’я, можна подати у такій послідовності: 1) принцип ефективності – медична допомога населенню має надавати якнайрезультативніше при мінімально можливих затратах; 2) принцип субсидіарності й регіональності – медичні послуги повинні бути максимально наближені до кінцевого споживача, тобто має бути відпрацьований механізм раціонального розташування закладів охорони здоров’я, особливо у сільській місцевості;...
101 – Фінансово-економічний механізм вищої школи в умовах переходу до ринку ЗМІСТ ВСТУП 1 ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ВИЩОЇ ШКОЛИ 2 МЕТОДИ Й СПОСОБИ ПОЛІПШЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ВИЩОЇ ШКОЛИ В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ДО РИНКУ ВИСНОВОК ЛІТЕРАТУРА ВСТУП Одним із пріоритетів розвитку України є соціальна орієнтація економічної політики. З огляду на це головним завданням у соціальній сфері має стати цілеспрямоване забезпечення надійної реалізації прав і свобод громадян. Передбачається, що побудова в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки європейського типу є визначальним чинником посилення суспільної привабливості реформ, забезпечення їм широкої громадської підтримки, утвердження сучасних європейських стандартів якості життя. Кожна держава вже соціальна, оскільки функціонує на базі суспільства. Сутність же соціально орієнтованої держави, а особливо соціально орієнтованої економіки полягає в тому, що держава може не тільки декларувати, а й має розвинуту економічну базу для проведення ефективної соціальної політики, зокрема для фінансування вищої освіти. Традиційно вища освіта належить до галузей невиробничої сфери. На сьогодні конкретизується місце освіти в суспільному відтворенні. “Освіта – це суспільне явище, яке впливає на всі сфери економічного життя суспільства та є вагомим елементом на шляху досягнення високих темпів економічного зростання й добробуту суспільства. Вона являє собою специфічну галузь сфери духовного виробництва, що займається формуванням знань і вмінь підростаючого покоління, його вихованням, підготовкою кадрів”. У період переходу української економіки до ринкових відносин переглядається багато постулатів, які склалися за роки командно-адміністративної системи. Не в останню чергу це стосується системи вищої школи як сфери, котра на перший погляд нічого спільного з ринком не має. Звичайно, переважна частина вищих закладів освіти була і повинна залишатися некомерційною сферою економіки, бо головне її завдання полягає у підвищенні освітнього, наукового і духовного потенціалу суспільства, а не в одержані матеріальної вигоди. Цьому постулату не суперечить і досвід найрозвинутіших країн. Наприклад, у США частка некомерційних (у тому числі і недержавних) вищих освітніх закладів становить більш як 75%. Однак статус неприбуткової організації, якій надані відповідні податкові пільги, зовсім не означає, що управління фінансово-економічною діяльністю вищих закладів освіти може здійснюватися суто адміністративними методами. Тому нині відповідна адаптація вітчизняної вищої школи до ринку не просто важлива умова її добробуту, а й життєво необхідно. І першим кроком на цьому шляху має бути пошук нової моделі фінансування вищих закладів освіти....
102 – Форми і стадії процесу приватизації ЗМІСТ ВСТУП 1 ФОРМИ І СТАДІЇ ПРОЦЕСУ ПРИВАТИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ. 2 СЬОГОДЕНИЙ КРИЗОВИЙ СТАН ПРОЦЕСУ ПРИВАТИЗАЦІЇ. ВИСНОВКИ ЛІТЕРАТУРА ВСТУП Українська економіка в 1999 – 2002 роках засвідчує чіткі ознаки відродження. Вона рухається вперед, однак, на жаль, темпи її розвитку не відрізняються стабільністю. Зростання має стати незворотним, але як цього досягти? Багато хто із спеціалістів пропонує свої підходи до розв’язання цієї проблеми, які зводяться до необхідності широкомасштабної трансформації державної власності через приватизаційну реформу, мета котрої полягає у створенні засад для ринкової економіки на основі приватної власності. Роздержавлення власності означає перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших, недержавних формах власності. Приватизація – це процес придбання громадянами у власність усіх або частини акцій акціонерних, інших господарських товариств, а також підприємців, заснованих на змішаній або колективній власності. Роздержавлення і приватизація відбуваються у таких формах: перетворення державного підприємства на акціонерне чи інше господарське товариство; викуп майна державного підприємства, зданого в оренду, орендним підприємством або іншим орендарем; викуп майна державного підприємства членами трудового колективу; продаж державних підприємств за конкурсом або на аукціоні юридичним або фізичним особам. Для подальшого успішного розвитку вітчизняної економіки й зміцнення процесів її зростання вкрай гостро постає питання підвищення ефективності господарювання. Згідно з класичною економічною теорією держава – неефективний власник в умовах ринкової економіки. Саме приватизація дає можливість підвищити ефективність національної економіки. Завдяки формуванню конкурентного середовища приватизація дає змогу створити умови для підвищення конкурентоспроможності вітчизняного підприємства, є запорукою комплексних структурних зрушень в економіці держави, впливає на наповнення державного бюджету, на розвиток ринкової інфраструктури, визначає державну інвестиційну політику. Приватизаційний процес розпочався в Україні 1992 року й характеризується неоднорідністю темпів проходження, що пов’язано з певними труднощами. Однак проблеми у проведенні справжньої ринкової реформи виникли ще тоді, коли Україна була у складі Радянського Союзу... |
 |
 
 |